У якому б віці малюк уперше не прийшов до дитячого садка, для нього це завжди сильний  стрес. Це легко зрозуміти, бо руйнується звичний стереотип, в якому дитина почувала себе спокійно і впевнено, оскільки встигла до нього призвичаїтися і вже знала, що за чим упродовж дня відбуватиметься, і як саме це проходитиме. Пристосування до умов життя в дитячому садку відбувається неоднаково, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання у сім’ї, емоційної залежності від матері тощо.

Проблема адаптації малюка в новому колі завжди гостра не лише для нього, а також для його батьків. Проте  саме від дорослих залежить рівень загострення дитячих переживань і тих труднощів, які відчуватиме дитина у процесі призвичаєння до умов дошкільного закладу, тільки їм під силу максимально полегшити їх.

Група дитячого садка має два основних джерела впливу на дитину – це вихователь і власне діти.

Вихователь виступає насамперед джерелом пізнавальної інформації для дитини, моральних вимог, турботи про неї, підтримки і схвалення чи заперечення її дій та вчинків. Приходить на допомогу, виявляє радість або занепокоєння через  її досягнення чи невдачі.

Дитяча група – важливий чинник соціалізації підростаючої особистості. Вплив однолітка на дитину не менш важливий за роль дорослого у становленні малюка. Зокрема, дитина не однаково реагує на одне й те саме зауваження як за змістом,так і за інтонацією, залежно від того, хто його висловлює – дорослий чи одноліток.

Зазвичай кожна дитина по-різному реагує на нову ситуацію, проте є і певні загальні ознаки.

Завжди нелегко звикають до дитячого садка діти-одинаки, особливо надмірно опікувані, залежні від матері, ті, що звикли до виняткової уваги, невпевнені в собі.

Гірше за інших почуваються в дошкільних установах діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини, то починає ще більше підганяти малюка, при цьому емоційний стрес діє таким чином, що дитина ще більше загальмовується, стає млявою, байдужою. Такій дитині потрібні постійна увага і підтримка з боку вихователя, оскільки інші діти схильні дратувати й кривдити слабких і залежних. При цьому, зазвичай, надмірна вимогливість і принциповість вихователя буде серйозним гальмом.

Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, сумніваються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

Вступ до нового товариства дітей, як показує досвід, легко переноситься дитиною, якщо вона до того часу вже звикла до контактів з дорослими і дітьми, що не належать до її сім’ї. Це допомагає малюкові швидше пристосуватися до нових людей і ситуацій.

Можна виділити три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група — ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Вони проявляють зацікавлення іграшками й пізнавальною діяльністю, комунікабельні, самостійні, врівноважені. Батьки з дитиною  спілкуються з повагою, доброзичливо.

Друга група — малюки, які адаптуються повільніше й важче. Поведінка нестала. Періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування. Бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Малоініціативні. Менш самостійні, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються окриками, погрозами або послабленням вимогливості, неувагою.

Третя група — діти, які важко пристосовуються до нового для себе побуту. Як правило вони несамостійні й неконтактні. Звичні до нестабільності в режимі дня. Швидко втомлюються. Ігрові навички  не сформовані. У досвіді таких дітей — прояви авторитарності, жорстокості, або, навпаки, зайвого лібералізму з боку дорослих, що спричинює  страх, недовіру до вихователя чи повне ігнорування його й інших дітей. Сон, апетит — погані або зовсім відсутні. Висока захворюваність  ще більше уповільнює звикання до нового середовища і нових вимог.

 

 

Процес адаптації дитини до умов дитячого садка, окрім певної тривалості у часі, різної щодо різних дітей, має кілька основних етапів (фаз). Це, зокрема, такі:

 

  1. «Шторм» — у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням. Підвищуються збудливість,    тривожність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погіршуються сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна буря триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (у окремих дітей).
  2. «Шторм ущухає» — період несталого пристосування, коли дитячий організм шукає   оптимальні   варіанти   реакції   на зовнішні впливи. Малюк продовжує придивлятися до нового оточення, робить спроби долучатися до спільної діяльності, стає більш активним, зацікавленим, урівноваженим. Цей період триваліший, ніж перший, — від 1 тижня до 2-3 місяців.
  3. «Штиль» — період відносно сталого    пристосування. Організм знаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати активну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, стабілізуються сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку.

Яким би чудовим не був дитячий садок, який обрали батьки, – для дитини це світ чужих людей. Тому варто батькам потурбуватися про те, щоб підготувати малюка до вступу в „новий світ”. Витрачений на це час повернеться впевненістю малюка в новій ситуації, збереженням його здоров’я і нервів сім’ї.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *