Коли виникають суперечки, одні батьки не бачать кращого виходу, як наполягати на своєму, інші ж, навпаки, вважають, що краще поступитися, зберігаючи мир.
Так з’являються два неконструктивні способи вирішення конфліктів, відомі під назвою «Виграє тільки один». Як правило, у цих способах конфліктуючі сторони користуються наступними стратегіями:
УНИКНЕННЯ. Людина відмовляється від власних інтересів, але не приймає позицію протилежної сторони. (Бажано застосовувати, коли необхідно послабити напругу, результат для вас не дуже важливий, потрібно заощадити час. Ситуація дуже складна, і ви в ній не компетентні, конфлікт може розв’язатися з часом сам).
ПРИСТОСУВАННЯ. Мінімальне врахування власних інтересів і максимальне задоволення інтересів протилежної сторони. (Бажано застосовувати, коли у вас мало шансів перемогти, результат набагато важливіший для іншої сторони, ніж для вас).
КОНКУРЕНЦІЯ. Власні цілі ставляться вище від інтересів інших та взаємин з ними. (Бажано застосовувати тоді, коли критична ситуація вимагає миттєвого рішення, вам дуже важливий результат, ви повинні повести за собою інших).
За способом вирішення конфлікту: «Виграє батько» – можемо спостерігати більшість, ніж меншість. Батьки, схильні використовувати цей спосіб, вважають, що перемагати дитину, ламати її опір необхідно. Даси йому волю, то він «на шию сяде», «робитиме, що хоче». Самі того не розуміючи, вони показують дітям сумнівний приклад поведінки: «завжди добивайся того, що хочеш, не зважаючи на бажання іншого». Як результат, діти швидко вчаться робити те саме. Згодом вони ніби повертають дорослим викладений урок, і тоді «коса йде на камінь».
Є інший варіант цього способу: м’яко, але наполегливо вимагати від дитини виконання свого бажання. Часто це супроводжується поясненнями, з якими дитина врешті решт погоджується. Проте, якщо такий натиск – постійна тактика батьків, за допомогою якої вони завжди добиваються свого, то дитина засвоює інше правило: «Мої особисті інтереси (бажання, потреби) неважливі, все одно доведеться робити те, що хочуть або вимагають батьки».
У деяких сім’ях це супроводжується роками, і діти постійно виявляються переможними. Як правило, вони ростуть або агресивними, або надмірно пасивними. Але в обох випадках у них накопичується гнів і образа, їх відносини з батьками не можна назвати близькими й довірливими.
Другий неконструктивний спосіб вирішення конфліктів – «Виграє тільки дитина». Цим шляхом ідуть батьки, які бояться конфліктів («мир будь-якою ціною»), або готові постійно жертвувати собою задля «блага дитини», або і те й інше.
У цих випадках діти ростуть егоїстами, вони не привчені до порядку й не вміють себе організувати. Все це може бути непомітно в межах сімейної «загальної поступливості», але як тільки вони виходять за двері дому і включаються в якусь спільну працю (справу), то починають зазнавати великих труднощів. У школі, на роботі їм уже ніхто не хоче потурати. Зі своїми завищеними вимогами до оточуючих і нездатністю йти на зустріч іншим залишаються самі, часто зустрічають насмішки й навіть відторгнення. У батьків в такій сім’ї накопичується глухе незадоволення власною дитиною і своєю долею.
Який же шлях успішного виходу з конфлікту? Виявляється, можна провести справу так, що жодна сторона не програє, більше того, обидві сторони будуть у виграші. Мова йде про конструктивний спосіб вирішення конфліктів: «Виграють обидві сторони: і батько, і дитина». У цьому способі застосовують наступні стратегії:
КОМПРОМІС. Часткове задоволення домагань і прагнень обох сторін. (Бажано, щоб обидві сторони мали однаковий статус і протилежні інтереси, таке розв’язання буде найефективнішим; вас влаштовує цей результат, краще хоч щось отримати).
СПІВПРАЦЯ або СПІВРОБІТНИЦТВО. Задоволення інтересів обох сторін через спільні дії. (Використовується, коли з іншою особою у вас тісні й довготривалі стосунки, маєте достатньо часу на майбутні плани, ви хочете вислухати одне одного та пояснити свої інтереси).
Безумовно, співробітництво – найоптимальніша форма розв’зання конфлікту, і можливе воно лише тоді, коли сторони рахуються з інтересами одна одної. Маленькі діти не завжди розуміють інтереси батьків, позиція ж дорослих активніша. Але конфлікт – це завжди взаємодія, в якій стикаються інтереси обох сторін. Тож дії однієї з них зумовлюють дію других (або протидію). Активністю своєї позиції батьки ніби провокують дитину зайняти протилежну, тим самим навчаючи її поводитися в конфлікті таким чином.
Чим частіше батьки прагнутимуть до співробітництва, тим більша вірогідність, що дитина також прагнутиме цього в інших ситуаціях, причому не тільки зі своїми батьками. А й з іншими людьми.
Отож, кожен з батьків має вирішити для себе, яку дитину він хоче виховати.
Залишити відповідь