Сторінка логопеда

Формування звукової культури мовлення як складової мовленнєвої компетентності дошкільника

Звукова культура мовлення передбачає оволодіння навичками:

• залежно від ситуації  говорити  голосно  або тихо;
• вибирати сприятливий тембр і тон голосу;
• правильно користуватися мовленнєвим диханням;
• стежити за інтонацією й темпом свого мовлення;
• використовувати правильний наголос і чітку вимову звуків.

Особливості оволодіння дітьми звуковою культурою:

• Засвоєння звукової сторони мовлення починається тоді, коли діти починають розуміти слова дорослих і промовляти перші самостійні слова.
• Дитина здатна до засвоєння звукової сторони мовлення в певній послідовності: спочатку інтонацію, потім ритм і звуковий склад слова.
• Фонематичний слух у дитини формується в ранньому дитинстві.
• Оволодіння дітьми звуками мови прередбачає спільну діяльність слухового і мовнорухового аналізаторів.
• Дошкільники засвоюють не ті звуки, які вони добре чують, а ті, які їм легше промовляти.

Особливості формування і засвоєння звуків

Найбільш поширені мовленнєві порушення  в розвитку дошкільників:

• І група – вікові недоліки мовлення – це ті недоліки, які мають практично всі діти на певному етапі мовленнєвого розвитку;
• ІІ група – мовленнєві порушення, обумовлені соціальними факторами (неправильне виховання (сюсюкання), неправильне мовлення оточуючих, наслідування, обмеженість контактів дитини, педагогічна занедбаність, двомовність, тощо);
• ІІІ група – специфічні затримки та порушення мовлення, які традиційно прийнято розглядати з позиції логопедичної теорії та практики

Організація роботи з виховання  звукової культури мовлення у дошкільників :

• Основна форма цілеспрямованого навчання – фронтальні заняття з дітьми.
• Використання вправ мовленнєвої гімнастики в різних режимних моментах навчально-виховного процесу – запорука швидкого оволодіння правильним мовленням.
• Вирішальну роль у формуванні правильної вимови відіграє своєчасно розпочате навчання.
• Формування звукової культури мовлення у старших дошкільників пов’язане з роботою над диференціацією звуків і передбачає три види роботи:

–   диференціацію ізольованих звуков,

–   диференціацію звуків у словах,

–   диференціацію звуків у мовленні.

Обов’язкові структурні елементи заняття  з формування звукової культури

• Вправи для розвитку мовленнєвого дихання.
• Вправи для розвитку рухливості артикуляційного апарату.
• Вправи для розвитку  дрібної моторики.
• Вправи для розвитку фонематичного слуху.
• Вправи для розвитку мовленнєвої уваги   і  пам’яті.

Методичні поради щодо проведення вправ мовленнєвої гімнастики

Вправи з розвитку мімічних м’язів і м’язів губ

• вимагають певного емоційного і психологічного налаштування;
• не вимагають чіткого контролю з боку дорослого.

Під час їх проведення можна широко використовувати прийоми  змагального характеру:

• Хто краще?
• Хто вправніше?”

Артикуляційна гімнастика має значення для:

• нормалізації швидкості та відпрацювання точності, ритмічності рухів мовленнєвих органів і переключення з однієї артикуляційної пози в іншу;
• зміцнення певних груп м’язів артикуляційного апарату;
• для формування певних поз язика.

Проводячи артикуляційні вправи, слід пам’ятати:

• артикуляційна гімнастика не повинна набридати дитині та спричиняти її перевтомлення;
• кожну вправу дитина має виконувати повільно, ритмічно й чітко;
• наприкінці кожної вправи органи мовленнєвого апарату дитини повинні повернутися у вихідне положення, а потім — у стан спокою;
• кількість повторень для кожної вікової групи різна:
• І молодша і II молодша групи — 3-4 рази,
• середня група — 4-5 разів,
• старша група — 5-6 разів.

Дихальна гімнастика передбачає засвоєння дітьми різних видів вдихів і видихів:

• через ніс, через рот;
• глибокий, неглибокий вдих;
• видих із затримкою повітря;
• сильний, легкий видих;
• короткий, довгий видих;

комбінації (вдих через рот — видих через ніс,         вдих через ніс — видих через рот; вдих через ніс — видих через ніс, вдих через рот — видих через рот).

Дихальна  гімнастика  передбачає навчити дитину:

• робити вдих м’яким і коротким, а видих – довгим і плавним;
• щоб під час вдиху живіт піднімався, а під час видиху опускався, опадав;
• щоб плечі під час дихання були нерухомими, а груди не піднімались сильно під час вдиху і не опускались під час видиху;
• щоб перед повним вдихом дитина обов’язково робила дво- або трисекундну перерву, щоб під час мовленнєвого дихання не було ніякого напруження.

Голосові вправи

Ці вправи є одночасно й артикуляційною розминкою для мовленнєвого апарату, і попереднім етапом засвоєння приголосного звука в складі й слові.

Приголосні звуки — основа, кістяк слова. Голосні ж роблять мовлення легким, плавним, інтонаційно виразним.

У логопедичній літературі пропонується така послідовність тренування голосних: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

 Система вправ мовленнєвої гімнастики